Державна установа «Херсонська фітосанітарна випробувальна лабораторія Держпродспожив служби»

Географічно APMoV поширений переважно в Андійському регіоні Південної Америки, включаючи Перу, Болівію, Еквадор, Колумбію, Чилі та Аргентину, а також він зафіксований у Бразилії і Коста-Ріці. Основні осередки інфекції пов’язані з гірськими районами на висотах 2000-4000 м, однак вірус здатний існувати і на нижчих висотах. У деяких регіонах його поширеність зменшилась завдяки ефективним програмам сертифікації насіннєвого матеріалу, проте він залишається загрозою для картоплярства в Андах.Основним господарем APMoV є картопля (Solanum tuberosum), а також інші бульбоутворюючі види роду Solanum, зокрема S. chaucha, S. stenotomum та S. curtilobum. Крім того, вірус може уражати інші пасльонові культури, такі як баклажан (Solanum melongena) та ефіопський баклажан (Solanum aethiopicum), а також деякі дикорослі види. За експериментальних умов можливе зараження ширшого спектра рослин, що вказує на потенційний ризик розширення кола господарів у нових екологічних умовах.Симптоматика захворювання варіює залежно від сорту та умов середовища. Найчастіше спостерігається мозаїчність і плямистість листків, деформація листкової пластинки, пригнічення росту рослин, а у чутливих сортів некроз верхівок і відставання у розвитку. За нижчих температур можуть з’являтися жовті плями або загальне пожовтіння листя. Хоча симптоми на бульбах зазвичай відсутні, вірус може спричиняти затримку проростання, що опосередковано впливає на врожайність.Основними шляхами поширення вірусу є переміщення інфікованого садивного матеріалу (бульб картоплі), а також механічна передача і перенесення жуками родини Chrysomelidae (зокрема роду Diabrotica). У зв’язку з цим ключовими заходами недопущення проникнення є суворий фітосанітарний контроль імпорту рослин для садіння, використання сертифікованого безвірусного матеріалу, проведення лабораторної діагностики (ELISA, RT-PCR), а також дотримання вимог карантину після ввезення. Додатково важливим є контроль можливих переносників і недопущення їхнього занесення разом із рослинною продукцією. Джерело світлин

Білу іржу хризантем уперше було зафіксовано в Японії, однак сьогодні патоген поширений у більшості країн, де вирощують хризантеми в тепличних або відкритих умовах. Відповідно до даних EPPO, збудник зареєстрований у Європі, Азії, Північній та Південній Америці, а також в інших регіонах із розвиненим декоративним рослинництвом. Міжнародне поширення Puccinia horiana пов’язане з активною торгівлею садивним матеріалом, особливо живцями та горщиковими рослинами, які можуть переносити латентну інфекцію.

Основним господарем білої іржі є Chrysanthemum morifolium, проте природні інфекції також зафіксовані на інших видах роду Chrysanthemum та споріднених таксонах, зокрема C. japonense, C. japonicum, C. lavandulifolium та інших. В лабораторних умовах підтверджена сприйнятливість окремих інших представників Айстрових.

Захворювання уражує переважно молоді листки, на верхньому боці яких з’являються світло-зелені або жовті хлоротичні плями діаметром до 5 мм, що з часом буріють і стають вдавленими. На нижньому боці листка формуються характерні підняті білі або рожево-білі воскові пустули (телії) розміром 2-4 мм — саме вони зумовлюють назву «біла іржа». У разі сильного ураження спостерігаються скручування листків, деформація пагонів, некроз і відмирання тканин. Можливе ураження черешків, стебел і навіть квіток. Патоген здатний зберігатися системно в тканинах рослини, включно з коренями, що ускладнює повну елімінацію інфекції.

Профілактика базується на суворому фітосанітарному контролі імпортного посадкового матеріалу, регулярному моніторингу тепличних господарств і використанні сертифікованих живців. За підозри на латентну інфекцію доцільно застосовувати молекулярні методи діагностики (зокрема real-time PCR), що дозволяють виявляти патоген навіть без наявності пустул. Комплекс цих заходів спрямований на запобігання інтродукції збудника та мінімізацію економічних втрат у квітникарській галузі.

Стежте за нами, щоб дізнатися ще більше інформації про світ фітосанітарної безпеки, натиснувши відповідну позначку в профілі. Пізнаємо світ та озброюємося проти небезпечних організмів разом!
Джерело світлин

Spodoptera frugiperda широко поширена в Північній, Центральній та Південній Америці та відома своєю здатністю до швидкої міграції. S. eridania трапляється переважно в Америці – від США до Аргентини. S. littoralis поширена в Африці, Південній Європі та на Близькому Сході, тоді як S. litura характерна для Південної та Південно-Східної Азії. Усі ці види мають високий потенціал інтродукції в нові регіони через міжнародну торгівлю. Види Spodoptera є надзвичайно поліфагними: описано понад 100 видів рослин-господарів. Серед них – кукурудза, бавовник, соя, рис, томати, перець, салат, капуста, картопля, тютюн, декоративні культури та дикорослі рослини. Уражуються листки, стебла, генеративні органи й плоди. Личинки пошкоджують листя, виїдаючи великі отвори або повністю скелетуючи листкову пластину, можуть проникати в качани, плоди та бутони. На рослинах часто помітні екскременти личинок. Масове заселення призводить до різкого зниження врожайності, погіршення якості продукції та значних економічних втрат. Через неспецифічність симптомів вони можуть бути сплутані з наслідками дій інших листогризучих лускокрилих. Основними заходами недопущення проникнення на нові території є фітосанітарний контроль імпортованих рослин, плодів, зрізаних квітів і пакувальних матеріалів, використання феромонних та світлових пасток для моніторингу, ретельний огляд вантажів і відбір зразків для лабораторної діагностики. Стежте за нами, щоб дізнатися ще більше інформації про світ фітосанітарної безпеки, натиснувши відповідну позначку в профілі. Пізнаємо світ та озброюємося проти небезпечних організмів разом!Джерело світлин